Існує два методи виробництва тротуарної плитки – «вібролиття» і «вібропресування».
Метод вібропресування полягає в тому, що готова бетонна суміш укладається в пресформу, яка розташовується на вібруючій поверхні (станині). Далі, на суміш починає давити рухлива деталь пресформи (пуансон). Пуансон так само постійно вібрує. Тиск здійснюється до повного ущільнення суміші. Після цього, пресформа знімається і на поверхні залишається готовий виріб.
Метод вібролиття полягає в тому, що готова бетонна суміш укладається в пластикову форму, яка в свою чергу ставиться на вібруючу поверхню вібростіл). Після того, як за допомогою вібрації бетонна суміш у формі утрамбовується, форма знімається зі столу і стоїть в теплому приміщенні (як правило, від 24 до 48 годин), зазвичай до набору міцності не менше 30 %. Потім виріб витягується з форми й може бути укладено на піддон і вивезено на вулицю для повного висихання.
Методом вібролиття можна отримувати великий асортимент продукції привабливого зовнішнього вигляду. Методом вібропресування можливо випускати великі обсяги виробів порівняно невеликого асортименту. За механічними характеристиками плитка практично однакова.
Головною перевагою вібролитої плитки вважається краща якість поверхні і отримання великої і яскравої кольорової гамми. Основною перевагою вібропресованої плитки є її більш низька собівартість і хороша «геометрія».
Тепер про недоліки.
При виробництві методом вібролиття дуже важко скоротити частку ручної праці у виробництві і через це вийти на великі обсяги. Наслідком застосування ручної праці є і невеликі відхилення від геометрії вібролитого виробу, як правило, по товщині.
Вібропресованим методом дуже складно отримати великий асортимент продукції, тому, що пресформи коштують досить дорого, і виробництво художніх пресформ часто технологічно неможливе. Крім цього, зовнішній вигляд плитки не такий гарний, як у вібролитої.
При виробництві штучного каменю застосовується тільки вібролиття. Альтернатива використання замість бетону гіпсу, але цей матеріал можна застосовувати дуже обмежено через його «крихкість».
Слід сказати про те, що тротуарну плитку зазвичай не експортують. За словами виробників, це економічно невигідно. Виробництво бруківки налагоджено в кожному великому місті країни, а транспортні витрати при перевезенні плитки істотно збільшують вартість продукції. Тому підприємства шукають ринки збуту, як правило, тільки у своєму регіоні.
Що ж стосується міцності, теоретично ці два методи, виходячи з одних і тих самих вимог і стандартів, повинні призводити до близьких результатів. На практиці, більш висока частка ручної праці вібролитої технології об’єктивно ускладнює контроль виробництва. Можна сказати, що «в середньому» вібропресована бруківка трохи міцніше вібролитої.
Слід зазначити, що різні технології відповідають різним областям і умовам застосування виробів. Вироби, що випускаються не конкурують, а доповнюють один одного, і покликані задовольнити широкі потреби індивідуального та масового забудовника.
Найчастіше « приватники » для свого будинку, дачі вибирають вібролиту плитку, а будівельні організації, які освоюють великі обсяги, – вібропресовану.
Читайте також:
Написати коментар